Замки та парки долини Луари

23 липня відбулося чергове засідання Київського ландшафтного клубу. Цього разу було висвітлено тему «Замки та парки долини Луари» (Франція). З цікавим доповіддю з цієї теми виступила Олена Цокол. Тут наводимо короткий зміст її виступу.
Поїздка по замках Луари проходила наприкінці жовтня 2007 року і включала в себе відвідування дев’яти замків. Прибувши до столиці Франції, наша група взяла заздалегідь орендований автомобіль напрокат і за допомогою GPS-навігатора вирушила в маленьке місто Амбуаз. У маленькому чудовому приватному готелі ми провели наступні три ночі та дуже насичені три дні екскурсій, оглядів палаців і садів, насолоджуючись кулінарними вишукуваннями цього регіону Франції.
Королівський замок Амбуаз (http://www.chateau-amboise.com/russe/index.php) зустрів нас розкішними терасами та відмінним панорамним видом долини Луари.

Цей незвичайний замок був першим, у якому проявився смак до італійського стилю. У каплиці Св. Юбера (покровителя мисливців) був похований Леонардо да Вінчі, який прибув до Франції за запрошенням французького короля Франциска I і прожив у замку Кло-Люсе три останні роки свого життя. Насолоджуючись красою Луари, обговорюючи нюанси життєвих ситуацій королівських сімей, ми пройшлися парком, перепроектованим у дусі італійських садів садівником Пачелло да Меркольяно. Садівник обрав місце, яке займав сад, створений ще в середньовіччі. На верхній терасі парку вздовж середньовічної міської стіни пізніше був розбитий Сад Сходу, який створили на пам’ять померлих супутників алжирського еміра, полоненого при колонізації Алжиру.
По дорозі до замку Кло-Люсе (http://www.vinci-closluce.com/index.asp?lg=en) ми зустрічали вирубані в вапнякових схилах житла троглодитів, в яких люди живуть досі. До речі, слово «троглодит» у перекладі з грецької означає людей, які поселилися в природних або рукотворних печерах. І у нас на території Криму теж були такі поселення.
Вишуканий королівський замок Кло-Люсе, у якому виховувався король Франциск I та його сестра Маргарита Наваррська, і в якому щасливо провів три останні роки свого життя Леонардо да Вінчі, був зведений у 1471 році. У віці 64 років, переїхавши верхи на мулі через Альпи в супроводі учнів, Леонардо привіз до Франції три незавершені картини – «Джоконда», «Св. Анна» та «Св. Іван Хреститель». Ці картини художник завершив у цьому замку.

Територію палацу прикрашають два сади: сад «Ренесанс», розбитий на верхній терасі, і парк, який знайомить нас з мистецтвом і уявою Леонардо. Тут зібрані макети і проєкти, деталі картин і анатомічні дослідження великого майстра.
Велична платанова алея і солодка й ніжна любов привели нас до замку королев – замку Шенонсо (http://www.chenonceau.com/media/gb/index_gb.php).

Власники замку сім’я Бойє зберегли від попередніх господарів лише донжон і побудували новий красень-замок. Часто приїжджав на полювання в ці місця король Франциск I з сином Генріхом II, його нареченою Катериною Медічі та Діаною де Пуатьє, яка була коханкою і короля-батька, і його сина.
Щоб вирватися з полону, Франциск I підписав мир, за яким його син, 12-річний принц Генріх II став заручником і повинен був покинути Францію. Коли настала хвилина прощання, до плачучого Генріха підійшла лише одна, але найкрасивіша дама – Діана де Пуатьє, його вчителька. Поцілунок її він запам’ятав на все життя. Через два роки він одружився з Катериною Медічі і повернувся до Франції, на королівський престол. Незважаючи на різницю у віці (майже 19 років) і порушуючи всі закони, Генріх II дарує Діані замок Шенонсо, конфіскований Франциском I на користь королівської корони у сім’ї Бойє, звинуваченої у крадіжці.
Діана доручила розбити архітектору Делорму квітковий сад і побудувати міст через річку Шер. Дворівневий сад Діани прикрашають давні стрижені тиси, сформовані липи та вишукані візерунки зі стриженої лаванди. Вздовж верхніх терас посаджені плетучі троянди і влаштовані рабатки з сезонних квітів.
Після смерті Генріха II вдова Катерина Медічі відбирає маєток у Діани і приводить його та життя в ньому до вершин розкоші, свята і прибутковості. Вона надає ще більший розмах розкішним садам. Приказує Делорму побудувати двоповерхову галерею на мосту і розбити новий сад. Поруч з платановою алеєю, серед грабів влаштовує лабіринт із тисів, розвиває вирощування шовковичних шовкопрядів.
У різний час жили і відвідували замок Шенонсо Луїза Лотаринзька, королева Марго, Марія Стюарт, Жорж Санд, Вольтер, Руссо, Дідро… Наразі Шенонсо належить промисловцям Мен’є.
Чудовий замок Вілландрі (http://www.chateauvillandry.com/) зустрічав нас дощовою і непривітною погодою. Звичайно, це не могло зупинити або затінити всю велич саду, який врятував і відтворив у повній гармонії з архітектурою Ренесансу доктор Карвальо. Наразі в замку проживають нащадки Карвальо. Але більша частина замку і сад віддані для відвідувачів.

Головне, заради чого варто їхати сюди – це, звичайно, триповерховий сад, наповнений символами і знаками, оточений лісом і зовсім непомітний зі сторони дороги.
Верхній Водний сад створений у стилі класицизму, оточений липовими деревами. Водні ставки за формою нагадують дзеркала короля Людовика XIV.
На другому рівні розбитий регулярний Декоративний сад. Він складається з Саду кохання, Саду музики, Саду лікарських трав і Лабіринту.
Будучи продовженням віталень замку, Сад кохання розбитий на чотири квадрати, які символізують Ніжну, Пристрасну, Непостійна та Трагічну любов. Далі за ними візерунок, у якому впізнається «Мальтійський хрест», хрест Лангедока і хрест країни Басків. Через канал розташована самшитова вітальня, що символізує музику.
Третій рівень саду відданий під Сад-город. Він складається з дев’яти квадратних грядок однакового розміру, але з різними геометричними мотивами всередині. Квадратні грядки створені з самшиту і засаджені овочами, кольори яких поєднуються між собою. Щоб оживити вигляд саду, сюди ж посаджені троянди, вздовж парканчика у вигляді пальмети сформована груша.
У цьому саду вирощують приблизно 40 овочів восьми родин, дотримуючись гармонії кольору і форми рослин, а також чергування посадки, щоб не виснажити ґрунт. Картоплю тут не зустрінеш, оскільки ця рослина була культивована набагато пізніше епохи Ренесансу. Сад оточують 1260 лип, протяжність кущів самшиту становить 52 км. Їх обрізають у вересні та жовтні. Прополка відбувається повністю вручну, щоб не пошкодити корені самшиту. Щорічно пересаджується 250 000 саджанців рослин.
Напевно, це єдиний замок, у якому все підпорядковано милуванню садом, а не сад підкреслює красу архітектури палацу. Хоча, відтворені інтер’єри кімнат палацу теж гідні захоплення і заслуговують окремої розповіді.
Середньовічний замок Ланже в стилі Ренесанс знаходиться в маленькому затишному містечку, яке не так часто відвідують шумні туристичні групи. Замок відомий з Х століття, тут збереглися руїни сторожової вежі (981 р.). У 1491 р. у Ланже відбулося весілля Карла VIII і Анни Бретонської, після чого провінція Бретань приєдналася до Франції. На території палацу розбитий маленький затишний сад у середньовічному стилі з дотриманням усіх канонів: сад ароматних трав, фонтан, незвичайні альтанки, створені зі стриженої тиси.

На острові, утвореному притокою Луари річкою Ендр, у 1518 р. головний королівський казначей Бертло на руїнах старої фортеці планував звести елегантну заміську резиденцію Азе-ле-Рідо (http://azay-le-rideau.monuments-nationaux.fr/en/?fl_r=9). Але був звинувачений у розтраті і, як заведено у французьких королів, замок конфіскував Франциск I. Набагато пізніше, у 19 ст., новий власник аристократ Біекур провів великі роботи з осушення боліт і розбив великий романтичний парк в англійському стилі. Тут представлені ліванський кедр, секвої та ін.
Коли милуєшся замком Азе-ле-Рідо, здається, що будівля ніби пливе по річці і стіни піднімаються прямо з води.

Останній день ми почали з відвідування палацу Шомон, типового замку епохи Ренесансу (http://www.chaumontsurloire.info/Us/accueilUs.php#), який купила Катерина Медічі і куди після смерті чоловіка, у 1560 році, заслала Діану де Пуатьє, забравши собі Шенонсо.

Зараз він знаходиться у власності держави. Нинішній парк розбитий тут у 1884 році садівником Анрі Дюпеном. Сад спроєктований в англійському пейзажному стилі. Тут добре видно окремі пагорбисті рельєфи, букетна і солітерна посадка кедрів і місцевих дерев. У другому саду, саду Гуалуп, починаючи з 1992 року проводиться щорічний Міжнародний фестиваль садів.
Для відвідування наступного королівського замку в Блуа (http://www.ville-blois.fr/article.php3?id_article=59) у нас залишалося дуже мало часу, тому описувати його докладно не стану.
І найжирнішою і останньою точкою в нашому маршруті був королівський палац Шамбор (http://www.chambord.org/Chambord-fr-idm-80-n-Au_chateau.html). Побачивши в променях заходячого сонця численні вежі та димарі замку, у мене перехопило подих. Це справді велично, потужно і винятково розкішно.

Молодому королю Франциску I було 24 роки, коли у 1519 році він почав будівництво величезного замку, задуманий як етапний пункт для полювання. Колосальний замок, у якому 426 кімнат, 77 сходів, 282 каміни вражає своєю вишуканістю і гармонією. Франциск I провів у маєтку всього 72 дні і не побачив його у завершеному вигляді. Його син Генріх II і Людовик XIV, які також були захоплені полюванням, надали замку Шамбор сьогоднішній вигляд. Будівництво було завершене у 1559 р. З 1932 року замок належить державі, а ліс у межах лісопарку є мисливськими угіддями президента Франції.
Тераса Шамбора – іграшкове містечко на даху зі своїми вуличками і площами, утвореними шпилями, камінними трубами і вежами. Поки чоловіки полювали, дружини, чекаючи їх, прогулювалися терасою і насолоджувалися відкритим видом.
Маєток, оточений огорожею протяжністю 32 км, простягається на 5440 гектарів – це площа Парижа в межах міста.
Після цього величчя наша група повернулася пізно ввечері до Парижа.
Долина річки Луари – це і історія Франції, і повні чарівності пейзажі. Здається, що час тут у глибинці, у маленьких містах зупинився, так дбайливо зберегли місцеві жителі те, що залишили їм предки.
Для довідки хочу повідомити, що в долині річки Луари колись було близько 2000 замків, зараз збереглося лише 500 з них. Недарма ця частина Луари отримала назву «Бульвар королів»

Текст і фото О. Цокол (Київський ландшафтний клуб)

Автор: Рековець П.М. (Київський ландшафтний клуб)