Вересові в ландшафті сучасної садиби

Саме на таку тему - 27 травня 2011 року відбувся семінар, організований фірмою «Брусвяна» на базі їх садового центру та розсадника

Ведучий семінару, власник фірми «Брусвяна» Дмитрієв Володимир Ігорович (на знімку справа) детально, з глибоким знанням предмета розповів про рослини родини «вересові», а саме: ягідні культури - журавлина, голубика, чорниця, брусниця, водяника (шікша), а також декоративні рослини - азалії, рододендрони, верески, ерики, піериси.

Біологія видів, різноманітність сортів, особливості вирощування, розмноження, догляду, застосування в ландшафтному дизайні та садівництві - таким був спектр обговорюваних питань по кожній перерахованій рослині.

Доповідач зазначив, що практично всі перераховані види та їх сорти для успішного росту потребують кислих (pH 3,5-4,5) повітропроникних і вологих ґрунтів. Таке поєднання в природних умовах на території України зустрічається досить рідко.

Тому, у більшості випадків, для успішного росту вересових слід замінювати ґрунт у родючих ямах на ґрунтову суміш, що складається з верхового торфу, піску, напіврозкладеної хвої у співвідношенні 4(3):1:1 частин відповідно. При цьому бажано краї посадкових ям ізолювати від материнських ґрунтів водонепроникним матеріалом (плівка, пластик, метал тощо). Необхідно забезпечити достатній полив рослин, особливо в посушливий період року. Вересові, за рідкісним винятком, негативно ставляться як до посухи, так і до тривалого застою води через нестачу кисню в ґрунті.

Дуже важливо, щоб вода була м’якою, з мінімальним вмістом солей, якщо такої можливості немає, необхідно слідкувати за кислотністю ґрунту і при потребі періодично підкисляти ґрунт штучно, додаючи кислоту, наприклад 4 грами концентрованої сірчаної кислоти на 10 літрів води, або 100 грам 9% оцтової кислоти на відро води. Необхідно також мульчувати площу - під кронами шаром хвої, подрібненої хвойної кори або верхового торфу.

Крім цього, було багато корисної інформації і по інших рослинах, вирощуваних у розсаднику - малина, агрус, виноград, ожина, актинідія, шовковиця, глід та багатьом декоративним рослинам - листяним і хвойним деревам і кущам, асортимент яких на фірмі досить різноманітний.

Нижче наводимо більш детальний опис перерахованих вище видів, а також інформацію про них, яка була доведена до відвідувачів семінару.

Голубика

Короткий опис.  Голубика (Vaccínium) — вид листопадних кущів з роду Вакциниум, родини Вересові.

Найпоширеніші сорти високорослих голубик виду Vaccinium corymbosum. Висота куща у цього виду коливається від 1 до 3 м. Пагони злегка ребристі, блискучі або матові, від яскраво-зелених до світло-коричневих, іноді червоних. Листя великі, гладкі, блискучі. Форма листової пластинки еліптична або овальна. Довжина листя сильно варіюється (від 4 до 8 см). Вони можуть бути цільнокрайніми або зубчастими.

Голубика високоросла має густу мочковату поверхневу кореневу систему, і для неї характерна відсутність кореневих волосків. Кущі енергійно ростуть і мають потужні пагони. Морозостійка, довговічна культура - кущ може жити до ста років.

Цвітіння починається в кінці травня – середині червня і триває до кінця червня – початку липня. Квітки в кистеподібних суцвіттях розміщені на кінцях пагонів або в пазухах листків. Кількість квіток у суцвіттях коливається в широких межах (від 4 до 24 штук). За формою вони можуть бути циліндричними або глечиковими. Офарблення віночка біле або біло-рожеве.

Дозрівання ягід починається на початку першої декади серпня – середині вересня, а масове дозрівання через 2 тижні після його початку. Ягоди досить великі. Діаметр ягід коливається в межах 5–10 мм. Середня маса однієї ягоди від 1,1 до 2,6 г, а маса окремих ягід досягає 3,4 г. Колір плодів від блакитного до чорного. Ягоди в кисті дозрівають не одночасно і довго не опадають, мають хороші смакові якості.

З почутого на семінарі.

В умовах України добре себе зарекомендували сорти «Дарел», «Патріот», «Атлантик». Старий сорт високорослої голубики «Блюю крон» і зараз залишається досить популярним. При вирощуванні на промисловій основі - цілком рентабельна культура. При дотриманні агротехніки врожайність куща 3-5(6) кг.

Потребує обрізки – 3-4-річні пагони, що не дають приросту, а також загущуючі кущ слабкі пагони видаляються. Обрізки проводять у пізньоосінні (листопад) та ранньовесняні строки (лютий, березень). На ділянці слід висаджувати не менше 3 кущів. Площа живлення для кожного куща не менше 2 кв.м.

Журавлина

Короткий опис. Журавлина – Oxycoccus (Vaccinium) — стеляться вічнозелені кущики з гнучкими ниткоподібними вкорінюючимися стеблами довжиною від 15 до 30 см.

Листя на коротких черешках, шкірясті, видовжено-яйцеподібні, довжиною від 3 до 15 мм, шириною від 1 до 6 мм, на верхівці гострі, з цілими загорнутими краями, зверху темно-зелені і блискучі, знизу сизуваті від воскового нальоту, з виступаючою знизу середньою жилкою. Цвітіння – з кінця травня по початок червня. Квітки світло-пурпурові або рожеві, правильні, спрямовані рильцем вниз (пониклі). На квітконіжці, яка може бути досить довгою (у журавлини звичайної її довжина може бути майже до 5 см)

Плід – сферична, еліпсоїдна або яйцеподібна ягода червоного кольору.

Ягоди дозрівають (у ранніх і середньоспілих сортів) в кінці серпня – початку вересня. Рясне плодоношення періодичне.

З почутого на семінарі. У розсаднику випробувані сорти «Пілігрим», «Стівенс», «Бен лін». Журавлину краще садити масивами, тобто на ділянці для неї необхідно виділити окрему ділянку. Краще, коли рівень ґрунтових вод 0,6 метрів і вище. Крім поливу рослин, необхідно не рідше раз на тиждень проводити їх дощування. Плоди журавлини мають антисептичні властивості і є рекордсменами за тривалістю зберігання у свіжому вигляді (можна зберігати до наступного врожаю).

Брусниця

Короткий опис. Брусниця (Vaccínium vítis-idaéa) — вид зимозелених кущиків роду Вакциниум родини Вересові.

Листя чергові, обернено-яйцеподібні або еліптичні, з загнутими краями, блискучі, зимуючі, мають на нижній поверхні маленькі точкові ямочки. Росте по хвойних лісах і листяних лісах, кущах, іноді на торф’яних болотах.

Квітки білі з рожевим відтінком, правильні, зібрані у верхівкові кисті. Цвіте у травні та червні. Віночки брусниці під час цвітіння поникають, це захищає пилок від сирості.

Плоди – червоні ягоди – тримаються під снігом до весни. Ягоди брусниці, різко виділяючись своїм червоним кольором на фоні зеленої листя, поїдаються тваринами і птахами. Птахи ж розносять на великі простори неперетравлені насіння і сприяють поширенню брусниці.

Брусниця зовні схожа на толокнянку.

З почутого на семінарі.

Незважаючи на те, що в Україні досить великі площі зайняті цією культурою в природних умовах, культура перспективна для вирощування, як у промислових масштабах, так і на присадибних ділянках.

Вперше в культуру цю рослину ввели в Нідерландах у 1966 році, нідерландські селекціонери також є оригінаторами сорту «Корал».

При створенні необхідних умов для вирощування не потребують підживлень. Краще росте в легкій півтіні.

Рододендрони та азалії.

Короткий опис. Рододендрон (Rhododendron) — рід рослин родини Вересові. Обширний рід, що об’єднує близько восьмисот видів вічнозелених, напівлистопадних і листопадних кущів і дерев.

До роду рододендрон належать широко відомі в кімнатному та оранжерейному квітникарстві азалії, які виділяють деякі систематики у підрід або секцію роду.

   

Аза́лія (Azalea) — збірна назва деяких гарно квітучих видів рослин з роду Рододендрон (Rhododendron). Раніше ці види виділяли в самостійний рід родини Вересові (Ericaceae) — Azalea L.

Рододендрон представлений кущами або кущиками.

Листя різноманітні за формою і розміром, сидячі або з черешками, чергові, цільнокрайні, рідше пилчасті, яйцеподібні, обернено-яйцеподібні, опушені.

Квітки двостатеві, з великим, злегка неправильним віночком різноманітного забарвлення, але частіше жовтого, рожевого, пурпурно-фіолетового, білого кольору, зібрані в кисті або щиткоподібні суцвіття, рідше – поодинокі або по два.

Росте рододендрон повільно, особливо в перші роки. Коренева система поверхнева, компактна, з численних мочковатих коренів. Розмножується насінням, живцями, відводками і поділом куща.

З почутого на семінарі.

Для більшості видів і сортів рододендрів і азалій умови України (передусім за ґрунтами і вологістю повітря) не є оптимальними. Тому потрібно ретельно підходити до підбору сортів, віддаючи перевагу тим, що успішно пройшли випробування в культурі на конкретній території не менше 5 років. Крім створення для рослин умов, про які було сказано на початку статті, вічнозелені рододендрони на зиму слід вкривати не стільки від морозів, скільки від зимового висушування листя і сонячних опіків.

Піерис

Короткий опис. Піерис (лат. Pieris) — рід невисоких вічнозелених кущів або низькорослих дерев (іноді – ліан) родини Вересові, поширених в Азії та Північній Америці.

Особливістю майже всіх видів піериса є червоне або рожеве забарвлення молодих пагонів, що є однією з причин їх популярності як садових і оранжерейних рослин. Цінується піерис і за декоративні дзвіночкові квітки, схожі на квітки конвалії.

Рослини цього роду – переважно акуратні, повільно зростаючі кущі або дерева; висота дорослих рослин – від 1 до 6 м, але зазвичай не перевищує 3 м. Листя еліптичні (овальні) або видовжено-ланцетні, зубчасті або цільнокрайні, загострені, блискучі, шкірясті. Довжина листа – від 2 до 10 см, ширина – від 1 до 3,5 см. Молоде листя зазвичай забарвлене в червоний, рожевий або майже білий колір. Листя росте по спіралі, часто зібране в пучки на кінцях пагонів.

Квітки дзвіночкові (глечикові), довжиною від 0,5 до 1,5 см, зібрані у прямостоячі або пониклі метелики довжиною від 5 до 12 см, що нагадують суцвіття конвалії. Квітки зазвичай білі, але є також рослини з рожевими і червоними квітками. Цвітіння рясне. Час цвітіння – з березня по травень.

Плід – дерев’яниста п’ятистулкова коробочка довжиною 5–6 см з великою кількістю дрібних насінин.

З почутого на семінарі.

Рослини даного виду цікаві для озеленення сезонною зміною забарвлення листя. В озелененні частіше застосовують піерис японський та його численні сорти. Для вирощування піериса необхідна кисла, пухка, водопроникна і повітропроникна земля. Оптимальний рівень рН 3,5-4,5 одиниці. Слабокислий або нейтральний ґрунт потрібно регулярно підкисляти. На зиму краще вкривати спанбондом для захисту від морозів і весняного сонця. У спекотну суху погоду рослини необхідно не лише поливати, а й обприскувати.

Верес

Короткий опис. Ве́рес звича́йний (лат. Callúna vulgáris) — рослина, єдиний вид роду Верес (Calluna SALISB.) родини Вересові.

Вічнозелений кущ, низькорослий, 20 – 40 (50) см заввишки. Крона досить компактна, майже округла. Кора темно-бура. Листя лускоподібне, близько 2 см довжиною і менше 1 см шириною, тригранне, сидяче, темно-зелене, черепично-нашароване.

Квітки на коротких квітконіжках, по кілька штук зібрані в густі кистеподібні суцвіття довжиною до 25 см, сиренево-рожеві, рідко - білі. Час цвітіння: липень - серпень. Плоди - чотиристулкова коробочка довжиною до 2,5 см, що відкривається по перегородках. Росте повільно, річний приріст 1,5-2 см. Живе близько 30 років. Декоративний під час рясного і тривалого цвітіння та завдяки красивому листю. Зимує без укриттів, досить зимостійкий.

Дуже хороший осінній медонос, дає продуктивний взяток у період, коли вже відцвіли інші медоноси.

З почутого на семінарі.

Багатство різноманітних сучасних сортів вересу, що мають різноманітне забарвлення листя і квітів, дозволяє ширше вводити їх в оформлення садиб, особливо ділянок, що знаходяться в розріджених соснових лісах, де вересам легше створити оптимальні умови. Та й створення вересових садів все більше входить у моду. Молоді рослини ранньою весною (березень) слід обрізати до рівня 3-5 см, надалі рекомендується стрижка на висоті 10-15 см.

Ерика

Короткий опис. Е́рика (Érica) — обширний рід вічнозелених рослин родини Вересові. Близько восьмисот видів кущів і напівкущів (іноді дерев), поширених в Африці, Середземномор’ї, на островах Атлантичного океану, на Кавказі.

  

Для рослин цього роду характерні дрібні листки і рясне цвітіння витягнутими дзвіночковими квітками. Деякі види широко використовуються в декоративному садівництві при створенні об’єктів рекреації з камінням, а також у квітниках, парках, на присадибних ділянках тощо.

В Україні частіше використовують ерику трав’яну та її сорти.

Ерика трав’яна, або рум’яна — E. carnea L. = E. herbacea Вічнозелений кущ висотою 0,35 - 0,6 м, діаметром крони до 0,4 м, з розпростертими гілками і голими пагонами. Листя голчасті, блискучі, розташовані по 4 у мутовках, лінійні, 4-8 мм довжиною, яскраво-зелені. Квітки дзвіночкові, пониклі знаходяться в пазухах листків і зібрані в односторонні кисті, довжина яких 2-5 см. Квітки рожеві або червоні, рідко білі. Час цвітіння залежить від району зростання, березень - квітень. Плоди - дрібні коробочки, коричнюваті. Росте повільно.

У Західній Європі ерики є складовою частиною вересових садів, альпійських гірок. Перші посадки з цих рослин з’явилися в Англії, пізніше вересові сади почали створювати в Нідерландах і Бельгії.

З почутого на семінарі.

В умовах України деякі сорти ерики в окремі роки підмерзають, але досить добре відновлюються, і цілком заслуговують більш широкого застосування в озелененні.

Толокнянка

Короткий опис. Толокня́нка (лат. Arctostáphylos) — рід невеликих кущів родини Вересові, пристосованих до життя в умовах арктичного і субарктичного клімату.

Толокнянка звичайна (лат. Arctostaphylos uva-ursi, народна назва Ведмежі вушка) — кущ родини Вересові, вид роду Толокнянка.

Вічнозелений сильно розгалужений стелющийся кущ висотою 5-20(30) см.

Стебла лежачі, розгалужені, вкорінюються і висхідні.

Листя видовжено-яйцеподібне, шкірясте, звужене біля основи в короткий черешок, на верхівці тупе, знизу – світло-зелене, зверху – темно-зелене, блискуче, з добре помітною сіткою вдавлених жилок. Край листа цілий, трохи опушений.

Суцвіття – коротка верхівкова кисть, що складається з кількох пониклих біло-рожевих квіток на коротких квітконіжках. Цвіте у травні-червні, плоди дозрівають у серпні-вересні.

Плід – яскраво-червона ягідоподібна кістянка діаметром 6-8 мм, з мучнистою м’якоттю з п’ятьма кісточками.

З почутого на семінарі.

Враховуючи те, що толокнянка одна з небагатьох вічнозелених кущів для кліматичних умов України, її лікарські властивості, а також відносна невибагливість цієї рослини до умов вирощування, її слід більш активно вводити в культуру. Листя толокнянки, як і брусниці, мають сечогінний і антисептичний ефект, але діють сильніше. Сировина придатна до вживання 3 роки.

Підбіл (Андромеда)

Короткий опис. Підбе́л (Andrómeda) — рід вічнозелених низькорослих кущів або кущиків родини Вересові. У літературі з садівництва рослину іноді називають андромедою.

Росте в лісовій і тундровій зоні Євразії та Північної Америки на торф’яних болотах і в сирих хвойних лісах. У горах піднімається до нижньої смуги альпійського поясу.

Висота дорослої рослини – від 15 до 60 см. Для підбілка, як і для більшості інших рослин з родини Вересові, характерна мікориза – взаємовигідний симбіоз (мутуалізм) міцелію грибів з коренями рослини.

Стебло мало розгалужене, гладке, стелеться, вкорінюється; пагони жорсткі, висхідні, червоно-бурі.

Листя ланцетоподібні, із загнутими вниз краями; зверху темно-зелені, блискучі, знизу матово-білі від воскового нальоту, шкірясті, з восковим нальотом, довжиною від 1 до 5 см і шириною від 2 до 8 мм.

Квітки рожеві (іноді іншого кольору – від білого до темно-червоного), пониклі; зібрані по кілька штук на довгих червонуватих квітконіжках, розташованих на кінцях минулорічних пагонів. Цвітіння спостерігається в квітні-червні (іноді восени цвіте повторно); дозрівання плодів – у серпні-вересні. Плід – сферично-сплюснута коробочка, яка розкривається вздовж спинок складових її плодолистиків.

Рослина росте повільно; щорічний приріст становить близько 3 см.

Водяника (Шікша)

Короткий опис. Водя́ника (шікша, вороника за кольором ягоди) (лат. Émpetrum) — рід вічнозелених низькорослих стелющихся кущиків родини Вересові з листям, схожим на голочки, і непоказними квітками; широко поширені в Північній півкулі, також зустрічаються в Південній Америці. Використовуються як декоративні рослини.

Водяника – стелющийся кущик, висота якого рідко перевищує 20 см, а довжина пагонів може досягати 100 см.

Росте плямами – куртинами, кожна з яких представляє собою єдину особину. Стебло темно-бурого кольору, щільно вкритий листям, у молодому віці вкритий коричнюватими волосками; сильно гілкується, при цьому гілки утворюють додаткові корені. Куртина поступово займає все більше і більше простору, в той час як у її центрі гілки поступово відмирають. Іноді зустрічаються широкі зарості водяники – так звані вороничники, або шікшевники.

Гілочки, довжиною до 1 м, переважно приховані в моховій подушці, вкриті точковими залозками білого або бурштинового кольору.

Листя чергові, дрібні, з дуже короткими черешками, вузькоеліптичні, довжиною 3–10 мм. Краї листа загнуті вниз і майже зімкнені, через це листя схоже на голочки, а сама рослина – на карликову ялинку. Кожен лист тримається на гілці до п’яти років.

Рослини однодомні або дводомні. Квітки пазушні, непоказні. В умовах Європейської частини Росії водяника цвіте в квітні-травні. Плід – чорна (з сизим нальотом) або червона ягода діаметром до 5 мм з жорсткою шкіркою і твердими насінинами, зовні схожа на ягоду чорниці. Дозріває в серпні. Сік має пурпурний колір. Ягоди залишаються на пагонах до весни.

З почутого на семінарі

Культура андромеди і водяники поки рідкісні для України. Проходять всебічні випробування в розсаднику на предмет її екологічних вимог до вирощування, агротехніки вирощування і догляду, тому розсадником рекомендується, в основному, для колекціонерів і натуралістів та справжніх любителів екзотики.

Рековець Петро, дендролог,
голова правління
Київського ландшафтного клубу