Старовинний парк у селі Самчики

Старовинних парків в Україні досить багато, але широко доступна і обширна інформація, як правило, є тільки про загальновідомі парки – «Софіївка», «Олександрія», «Тростянець», «Качанівка», «Асканія Нова», «Веселі Боковеньки» та ін. А ж бо є багато менш відомих, але від цього не менш цікавих старовинних парків. Я давно цікавлюся старовинними парками і маєтками, і багато з них обійшов вздовж і впоперек і не один раз. Але коли мене запитали, чи відвідував я парк у селі Самчики Хмельницької області, мені довелося визнати, що про такий парк навіть не чув. Знаючі люди наполегливо рекомендували мені відвідати цей пам’ятник садово-паркового мистецтва. Незабаром мені випала нагода побувати в цьому чудовому парку. Але перш ніж відвідати парк, я спробував зібрати інформацію про нього. Тому спочатку трохи про історію парку.

Екскурс в історію

Більшість джерел стверджує, що історія маєтку почалася у XVIII столітті, коли полковник Петро Чечель (1754-1843 рр.) купив село Самчики та кілька інших сіл у Старокостянтинівському повіті, але свою резиденцію він вирішив побудувати саме в Самчиках. Окрім резиденції, він вирішив ще й парк створити, у якому були б і колекція рослин, і скульптури, і ставки. Інші джерела стверджують, що історія маєтку почалася все ж дещо раніше: поляк Ян Хаєцький придбав землі в Самчиках, побудував скромний одноповерховий будинок і заклав невеликий парк. Можливо, цей факт і став визначальним для П. Чечеля у виборі місця для будівництва маєтку. Для втілення своїх задумів пан Чечель, як людина не бідна і просвітлена, що володіє відмінним художнім смаком, запросив авторитетних і талановитих спеціалістів із різних країн: паркобудівника Діоніса МакКлера (ірландець), скульптора Жана Батіста Цаглано (італієць), архітектора Якуба Кубицького (поляк). Серед них найвідоміший Якуб Кубицький (1758-1833), польський архітектор. Навчався у Д. Мерліні. У 1783-86 роках жив в Італії. Будівлі Кубицького - палаци в Бялачуєві, 1797-1800 і Бейсце, 1802, Бельведерський палац у Варшаві, 1818-22; виконав проєкт Кременецької гімназії, пізніше реорганізованої в ліцей.

Резиденція складалася з палацу, так званого китайського будинку, воріт і прибрамних корпусів, композиційно пов’язаних із парком. Територія, майже 20 га, була огороджена стіною.

Після поразки польського повстання 1863 року, в якому сім’я Чечелів брала найактивнішу участь, маєток був конфіскований царським урядом і проданий з молотка.

Наступним власником маєтку в с. Самчики став Іван Угрімов, який придбав його у 1870 році. Протягом 34 років Угрімови володіли Самчиківським палацом. Це була висококультурна і освічена родина, знайомство з якою підтримували високі чини з Петербурга, Москви і Києва. До подільського палаццо приїжджали гостювати відомий російський юрист А. Коні, професор Московського університету, директор Румянцевського музею Г. Стороженко, автор "Тлумачного словника" Д. Ушаков, професор Петербурзького університету О. Веселовський, видатна польська піаністка С. Познанська та інші шановані люди.

Останнім власником Самчиківського маєтку був київський видавець М. Шестаков (1856 — 1926 рр.), редактор журналу "Господарство" і газети "Відомості сільського господарства і сільськогосподарської промисловості". Працюючи з багатьма джерелами, мені вдалося знайти дуже цікаві спогади одного з нащадків І.А. Угрімова про те, як маєток перейшов у власність до М. Шестакова:

«….нас зближували і давні, що сягають у далеке минуле корені. І це саме по собі дивовижно. Справа в тому, що В. В. Толлі одружений з Вірою Михайлівною, уродженою Шестаковою, похресницею мого діда Івана Олександровича Угрімова. Її батько - Шестаков, молодим чоловіком був управителем маєтку Самчики мого діда у Волинській губернії. За розповідями тата, це була винятково здібна і діяльна людина, яку Іван Олександрович дуже цінував, любив і всяко йому допомагав у його розвитку і надавав покровительство для виходу на ширшу дорогу, відповідну його здібностям і енергії. Саме, начебто, дід познайомив його зі знаменитим тоді багатієм в Україні - Терещенком, який розвинув у нас в Росії виробництво цукру з цукрового буряка. Шестаков став управителем у Терещенка, одружився з його донькою, швидко пішов угору і через деякий час сам став дуже заможною людиною. У нього і тоді збереглися близькі, дружні стосунки з дідом, який часто радився з ним з питань ведення свого господарства.
Коли дід відійшов від своєї сім’ї і фактично розійшовся з бабусею, Шестаков умовив його продати йому це чудове маєток разом з усім внутрішнім облаштуванням будинку і, як кажуть мої батьки, на дуже невигідних для діда і дуже вигідних для нього, Шестакова, умовах («за безцінь», як я чув). Крім того, він був довіреною особою діда у його грошових справах, і ця сторона справи також залишила тяжку пам’ять у сім’ї... Наскільки це було обґрунтовано, судити зараз, звичайно, важко. Тут, безсумнівно, можна побачити і дух часу: відходив у минуле період дворянського землеволодіння і настав період промислового розвитку, представником якого був Шестаков.
Очевидно, і на купівлю маєтку він дивився з чисто ділової точки зору, а питання «моралі», як відомо, у цих випадках відступають на задній план. Ну, а Іван Олександрович був, звичайно, типовим поміщиком свого часу, паном, і не вмів, та й не хотів, мабуть, вести справи так, як того вимагали обставини і епоха».

Під час володіння маєтком М. Шестаковим, який у свій час славився новаторством, до пейзажного (англійського) стилю маєтку були додані елементи французького архітектурного стилю. Так Самчиківський парковий ансамбль перетворився на «Український Версаль», оскільки він був розпланований за всіма правилами регулярного паркового будівництва.

Після 1918 року маєток у Самчиках дивом уцілів. У його залах і покоях поселилися малозабезпечені люди. Навіть роки руйнівної війни не торкнулися своїм жорстоким крилом благодатного місця. У 1956 році на території парку розмістилася обласна науково-дослідна сільськогосподарська станція з відділами у будівлі маєтку. Частину заповідника перетворили на дослідне поле, де і нині вирощують агрокультури. У 90-х роках у маєтку було створено музей — відділ обласного краєзнавчого музею.

Враховуючи історичну, наукову та художню цінність парку і маєтку, Постановою КМУ від 5 серпня 1997 р. № 844 маєтку "Самчики" було присвоєно статус державного історико-культурного заповідника, тим самим держава взяла маєток під охорону (номер 1704 особливого реєстру пам’яток історії).

Архітектурно-парковий комплекс маєтку

Незважаючи на те, що маєток почав свою історію ще у XVIII столітті, тобто має дуже солідний вік, і парк, і палацовий комплекс дуже добре збереглися. Нині добре зберігся комплекс будівель, який складається з палацу, китайського будиночка, стіни з воротами, парадних воріт, двох «прибрамних» будиночків, фонтану, комори. Серед маєткових ансамблів України «Самчики» цікаві тим, що тут забудова збереглася такою, якою вона була на початку XIX століття. Цей палацовий ансамбль є одним із помітних творів архітектури і садово-паркового мистецтва періоду зрілого класицизму — стилю, який у культурі Європи початку позаминулого століття виходив на одне з головних місць.

Художнє багатство і цінність заповідника — у його стилістичній цілісності, в оздобленні залів, у збережених деталях архітектури (лепний декор інтер’єрів, скульптури левів, Китайський павільйон із флюгером).

Палац із чіткою симетричною осьовою композицією, геометрично виразним і зручним плануванням приміщень, суворими архітектурними формами є зразком будівлі, виконаної у стилі, який отримав назву ампір.

У залах палацу, здається, ще витає дух тих років, коли під склепіннями Круглого і Великого залів влаштовували багаті прийоми і раути. Великі вікна не тільки наповнюють зали світлом, а й об’єднують дім і парк. Кожен зал, кожна кімната продумані до найдрібніших деталей. Зали розташовані так, що гості, плавно переходячи з одного залу в інший, могли вільно підійти до озера, куди вів дерев’яний місток.

Особливо в палаці вражає так звана «японська кімната» — невелика, зі сферичним стелею і стінною нішею (колись у ній знаходився бронзовий Будда). Раніше ця кімната слугувала курильною, місцем усамітнених роздумів і читання і навіть мала окремий вихід у парк. Стіни розписані рослинними орнаментами, квітами, стилізованими драконами та зображеннями самураїв. У деяких джерелах стверджується, що інтер’єр японської кімнати в Самчиках розписував Михайло Врубель, але в інших джерелах стверджується, що немає достатніх доказів цього і поки про це можна говорити припустково. До того ж фрески на стінах відреставровані не на належному професійному рівні. Хоча склепіння стелі, кольори слонової кістки, зображення птаха на гілці стилізовані чудово. За думкою дослідників, це єдиний, повністю збережений інтер’єр такого роду в архітектурній спадщині України.

За задумом архітектора, окрім палацу з білокам’яними колонами порталів, з’явилися вишукані будівлі китайського павільйону, «прибрамних» будиночків. Досить велика територія (нині близько 18 гектарів) була огороджена кам’яною стіною. Ще з XIX століття за Самчиками закріпилася назва «Український Версаль». Хоча для тих, хто бачив королівський палац і парк у французькому Версалі, таке порівняння, напевно, здасться перебільшеним.

Рослинність парку.

Мабуть, ні в одному з літературних джерел і інтернет-ресурсів, з якими мені вдалося працювати при підготовці статті, немає детального опису рослинності парку маєтку. Тому у значній мірі цей розділ написаний на основі візуального вивчення асортименту рослинності парку під час його відвідування.

Домінуючими деревними породами в рослинності парку є аборигенні види, характерні для лісорастильних умов даної місцевості – клен гостролистий і польовий, ясень звичайний, липа дрібнолиста, ялина звичайна та ін. Саме ці породи, в основному, і залишилися з історичних часів. З рослин-інтродуцентів слід виділити просто чудово збережену алею з 200-річної липи американської, що є екзотом для України. Тут росте рідкісний для України екземпляр ясена американського висотою понад 20 м і діаметром стовбура 1,2 м.

Всього, на думку дослідників, у Самчиківському парку росте близько 160 таксонів дерев і кущів, з яких більша половина рослини - інтродуценти. З інтродуцентів тут ростуть: дуб черепитчастий, бузок угорський, хеномелес, айлант високий, дейція шорстка, бузок китайський, гледичія трьохколюча, горіх маньчжурський, лапчатка, ірга круглолиста, катальпа бігнонієвидна, модрина польська, модрина японська, магонія падуболиста, псевдотсуга, спирея японська, спирея Вангутта, сумах пухнастий, ялина канадська сизувата, ялина Енгельмана та багато інших цікавих і рідко зустрічаються в цих місцях рослин. (Детально про більшість цих рослин можна прочитати в енциклопедії рослин на сайті:

Багато з перелічених рослин - екзотів висаджені в парку вже в повоєнний час.

Враження від відвідування парку

Я відвідав парк у 2008 році, в самий розпал літа. Перше приємне враження – на диво добре збережений чудовий палац у оточенні прекрасного доглянутого парку з монументальними деревами. Особливу привабливість парку надає те, що він розташований на березі тихої, зарослої верболозом і тополею, річки Случ.

У такому оточенні легше проникнутися захоплюючою розповіддю екскурсовода про історію створення парку, про його власників і творців. Не можуть не дивувати інтер’єри палацу, також непогано збережені з тих часів, хоча багато з внутрішніх інтер’єрів було відреставровано в наші дні. Звичайно, найбільше відвідувачів, як і мене, вражає «японська кімната» - як своїм зовнішнім виглядом загалом, так і кожною деталлю інтер’єру зокрема.

Звичайно, мене, як дендролога, особливо цікавив парк і асортимент рослин у ньому. У плануванні парку є елементи як регулярного (парадної частини біля палацу), так і пейзажного стилів. Приємно прогулятися його численними алеями і стежками. У цей час красиво цвіла катальпа бігнонієвидна, дейція шорстка. Якщо липа дрібнолиста вже на той час відцвіла, то цвітіння липи американської було в самому розпалі. І хоч її квіти не мають такого сильного аромату, як у нашої аборигенної липи, але цвітіння, мабуть, навіть більш ефектне.

Приємно, що флора парку поповнюється і в наш час, адже ліщина деревоподібна, дуб черепитчастий, червонолиста форма бука і багато інших видів посаджені не так давно.

Бачачи це все, не можеш не радіти тому, що парк зусиллями попередніх поколінь зберегли, і що є можливість бачити його нині. Трохи дивує, що цей парк не дуже «розкручений», а ж бо він цілком заслуговує того, щоб про нього добре знали не тільки в Україні, а й у світі.

Сподіваюся, що розміщення цієї статті на порталі «Ваш сад» внесе свою лепту в пропаганду історико-культурного заповідника «Самчики». (фото інших парків можна подивитися на цьому сайті на сторінці автора)

Усі фотографії в статті зроблені автором під час відвідування парку

Рековець Петро,
голова правління
Київського ландшафтного клубу

Інформація бажаючим відвідати державний історико-культурний заповідник «Самчики»:

Адреса: с. Самчики
Старокостянтинівський район
Хмельницька область, 31182

автодорога Н-03 Чернівці – Житомир
(12 км від Старокостянтинова)

тел. 8 (03854) 44 214
тел./факс 8 (03854) 44 478
E-mail: parzym@meta.ua

Заповідник працює:
понеділок – субота з 8 до 17 год.;
неділя з 10 до 18 год.;

Відвідування музею платне