Як кактус ялинкою став
Кожен Новий рік у Ніни Дробиш із села Мошни Черкаського району плавно переходить в інше свято — день народження. А 1 січня 2009 року Ніна Яківна відсвяткує 70–річний ювілей. Ще два тижні тому, щоб відчувати святковий настрій, жінка прикрасила в своїй оселі екзотичну «ялинку». Цілком можливо, що Ніна Яківна може претендувати на ексклюзив у масштабах України. Адже у ролі святкового деревця вже багато років у неї... домашній кактус. Точніше — аж два. Ці рослини, як для хатніх вазонів, досягли гігантських розмірів. Одному велетню вже 34 роки, заввишки він — півтора метра. А його сусід, хоч і молодший на сім років, виріс до 2,3 метра.
«Вже б і стелю, мабуть, у хаті пробив, якби його не підрізала. Ще й з боків формую, щоб рівненький був. А пагінці тоді людям роздаю. Хай і в них росте таке диво», — розповідає пані Ніна. Вона дуже привітна господиня. І гостинна. До неї односельці ходять не тільки милуватися такою незвичайною новорічною красунею, а ще й фотографуватися на згадку біля ялинки–кактуса. Кактусами Ніна Яківна захоплюється багато років. Каже, донедавна в будинку різними вазонами все було заставлено. Та останнім часом стало нелегко опікуватися тим зеленим царством. Тож залишила тільки найулюбленіші рослини. Свою теперішню «новорічну ялинку» жінка привезла із Золотоноші в жовтні 1974 року, коли була там у відрядженні.
«Вже перед поверненням додому зайшла до квіткового магазину. Дивлюсь, на вітрині невеличке горнятко стоїть, а в ньому на піску щось, наче горошинка, росте. Поруч на фото — великий кактус. Продавці пояснили, що та горошина отакою теж виросте. Я не повірила, але купила горнятко за 70 коп., як зараз пам’ятаю», — пригадує Ніна Яківна.
Серед іграшок, якими пані Ніна прикрашає свою «ялинку», — чимало ексклюзивних. Їм уже з півстоліття буде. Такі тільки на давніх новорічних листівках можна побачити. Набір «Ну, постривай!» — з Вовком та Зайцем — вона ще за 1 карбованець 60 копійок купувала. А руду лисицю з пластиліну виліпила сама.
Раніше, коли був живий чоловік, подружжя посадило біля двору кілька ялинок. А потім вирішили найбільшу з них прикрашати до Нового року. Тоді, наприкінці 1970–х, такого в Мошнах не робив ніхто. Вони власноруч виготовляли прикраси на ялинку. Ніна Яківна для цього купила 300 звичайних лампочок і фарбувала їх у синій, зелений, жовтий кольори, а чоловік паяв гірлянди. Щоб ілюмінація миготіла, Станіслав Алєкнас встановив біля хати двигун. А миготіння світла регулював за допомогою «зірочки» від велосипеда, яка звично крутить ланцюг. Ялинку біля двору вони наряджали завжди 31 грудня. Разом із чоловіком ліпили зі снігу Діда Мороза та Снігуроньку. Заввишки якраз у зріст людини. Все як належить було — ніс із моркви, відро на голові як убор. А для Снігурки Ніна Яківна вигадала оригінальну шапку з гусячого пір’я.
Перед Новим роком родина вмикала на своїй вуличній ялинці ілюмінацію. Вона святково миготіла яскравими вогнями, й до двору Ніни Дробиш та Станіслава Алєкнаса одна за одною приходили веселі компанії, з баяном, гармошкою та бубоном. Тоді біля ялинки починалися справжні народні гуляння, з піснями й танцями. Встояти на місці ніхто не міг.
Традиційні новорічні свята біля ялинки зупинили сусідські «босяки», коли побили лампочки на гірлянді. Бабуся одного з них, замість вибачення, випалила Ніні Яківні: «Ото не чіпляйте на задаваку, наче ви самі розумні в селі!».
Відтоді ялинку на вулиці Ніна Яківна з чоловіком більше не прикрашали.
Автор: Людмила НІКІТЕНКО