Гледичія – велике дерево з мінімальними потребами

Підбираючи асортимент рослин для озеленення конкретної ділянки, необхідно враховувати весь спектр екологічних умов території (клімат, ґрунти, вологість, освітленість тощо). Якщо ці умови сприятливі за всіма параметрами, то немає особливої проблеми з підбором рослин, і зовсім інша справа, коли хоча б один із компонентів цих умов далекий від оптимального. Наприклад, у степовій зоні півдня України дуже часто в літній період для нормального розвитку більшості деревних рослин не вистачає вологи, а посушливі періоди і високі температури ще більше ускладнюють життя рослин. До того ж на великих територіях цього краю ґрунти засолені, що також згубно для багатьох видів рослин. Такі жорсткі умови зростання різко зменшують кількість видів рослин, які можуть нормально існувати.

Але рослини роду Гледичія успішно ростуть у таких умовах.

Рід Гледичія (Gleditsia) належить до родини Бобові і включає близько п’ятнадцяти видів дерев, що походять із Північної Америки, Азії та Африки. Рід названий на честь Готліба Гледіча (нім. Johann Gottlieb Gleditsch, 1714—1786, німецького лікаря і ботаніка, директора Берлінського ботанічного саду).

Гледичії — листопадні розлогі дерева висотою до 25-30 метрів. Зазвичай у рослин є колючки. Листя двічіперисте, складається з 20-30 листочків. Квітки дрібні, зеленкуваті, боби.

У культуру гледичію вперше ввів Комтон наприкінці XVIII століття, висадивши ці рослини поблизу Лондона. В Росії цей екзот був вирощений в оранжереї Демидова під Москвою (1756), а пізніше - у Гатчинському ботанічному саду. З 1813 року гледичії культивують у Нікітському ботанічному саду. В Україні дерева цього виду були посаджені на території Володимирівського лісництва на Миколаївщині в 1877 р. Зараз гледичія широко поширена в Україні, Молдові, Північному Кавказі, Середній Азії, Краснодарському краї, Ростовській області, на півдні Поволжя та в інших місцях. Ареал поширення свідчить про велику пластичність цієї породи. У першій половині XIX століття гледичія з’явилася в Національному дендрологічному парку "Софіївка", розташованому на північній околиці м. Умані Черкаської області. У Києві, в колекції Ботсаду ім. Фоміна, гледичія росте з 1884 р., висота 22 м, плодоносить щорічно, і лише в дуже суворі зими підмерзають кінчики однорічних пагонів.

Зараз гледичія все більше застосовується в озелененні як цінне паркове дерево. Наразі в Україні найбільш широке поширення отримав вид гледичії, описаний нижче.

Гледичія колюча (трьохколюча, звичайна) - Gleditsia triacanthos – високе швидкоростуче дерево висотою 15-25 (30) м, діаметр крони дорослих дерев, що ростуть окремо, – 8-10(15) м. Крона асиметрична, розлога, ажурна, з віком часто утворює незвичайну парасолькоподібну форму. Кора стовбура темно-бурого кольору, іноді майже чорна, з довгими вузькими відшаровуючимися лусочками. Пагони злегка зігнуті зигзагоподібно, червоно-коричневі, пізніше оливково-коричневі або сірі. На гілках гледичії розташовані міцні прості або розгалужені колючки до 8 см, на стовбурі іноді й до 30 см завдовжки. Наявність великих колючок (а вони найдовші з усіх колючих деревних рослин, культивованих в Україні) з одного боку – недолік, а з іншого – перевага, адже це дозволяє створювати з гледичії практично непрохідні живі огорожі.

  

  

Листя темно-зелене, 14-20 см завдовжки, чергове, парноперисте з 10-24 парами подовжено-яйцеподібних або ланцетних листочків. Листя гледичії нагадує найближчу родичку – робінію лжеакацію. На відміну від робінії, гледичія цвіте не ефектно. Квітки у неї дрібні, жовтувато-зелені, непоказні, але приємно пахнуть, зібрані в густі суцвіття-кисті довжиною до 8 см, розташовані в пазухах листків. Більшість квіток різностатеві, але поряд із ними присутні й двостатеві квітки. Чашечка з 3-5 вузькими лопатями; віночок із 3-5 пелюсток, більших за чашолистки; тичинок у різних квітках від 6 до 10; маточка з верхньою сильно опушеною зав’яззю, короткою стовпчиком і грибоподібним рильцем.

Цвіте гледичія в наших умовах досить тривалий час у червні (липні). Плоди достигають у жовтні-листопаді. Плід сплюснутий, трохи зігнутий, шкірястий, блискучий, червонувато-коричневого забарвлення великий біб довжиною 15-30 (і навіть 50) см. Насіння великі, довжиною до 1,5 см, пласкі, коричневі або жовтуваті, з тьмяним блиском. Плоди висять на дереві майже всю зиму, гойдуючись на вітрі.

Але особливо цінна гледичія невисокими вимогами до умов місцезростання. Вона нетребувальна до родючості ґрунту, переносить деяку засоленість ґрунтів. Може рости на глинистих, піщаних, суглинкових, лужних і кислих ґрунтах. Відзначається високою посухостійкістю і жаростійкістю.

Маценко Г.О. у книзі «Книга рекордів України. Природа навколо нас» зазначає, що

глядичія займає друге місце серед рослин, що ростуть в Україні, найбільш стійких до спеки. Вона переносить спеку плюс 40-44 градуси.

Світлолюбна, переносить легку тінь. Теплолюбна, але й досить морозостійка (-27°...-30°C), хоча при тривалих морозах можуть підмерзати прирости останнього року.

Український учений Дерев’янко В.Н., багато років вивчаючи цю культуру, у своїй дисертації на тему «Біоекологічні особливості гледичії звичайної (Gleditsia triacanthos L.) у зв’язку з її культурою в Південній Степу України», відзначає наступне:

1. Встановлено, що погоднокліматичні умови регіону досліджень відповідають ритмам росту і розвитку гледичії звичайної, що свідчить про успішну адаптацію виду в південній Степу України.
2. Дослідженнями з метою визначення культигенного ареалу гледичії звичайної в південній Степу України виявлені осередки культури цього виду в регіоні і встановлено, що вони є стабільними центрами, звідки даний вид поширюється в культуру.
3. Вперше описано явища багатостовбурності у гледичії - росту від одного кореня 2-, 3-, 4-стовбурних, частіше 2-стовбурних дерев. Доведено, що це одна з важливих біологічних особливостей гледичії звичайної, і її необхідно враховувати при формуванні насаджень будь-якого типу. Обґрунтована недоцільність переведення 2-стовбурних дерев в одноствбурні, вирубкою одного з дерев у гнізді в процесі догляду за насадженнями.
4. У деревних насадженнях південного регіону України виявлено і описано значне різноманіття форм гледичії звичайної - за будовою кори, за ступенем околюченості, за морфологією стовбура, що свідчить про великі потенційні можливості для селекційної роботи і покращення загального стану і якості гледичієвих насаджень вже в найближчій перспективі.
5. В результаті порівняльних досліджень посухостійкості гледичії звичайної і деяких інших провідних деревних видів, поширених у насадженнях регіону, встановлено, що гледичія звичайна відрізняється високою посухостійкістю, що перевищує посухостійкість софори японської, лоха вузьколистого, дуба звичайного і в найбільшій мірі відповідає умовам посушливої степи, де дефіцит вологи є основним лімітуючим фактором створення і існування деревних насаджень.
6. Гледичія має високу регенераційну здатність і за цією особливістю займає чи не одне з перших місць серед деревних видів у південній Степу. Зафіксовано друге порослеве покоління у 75-річних дерев. Це свідчить про високі потенційні можливості кореневої системи гледичії звичайної і тенденцію до відновлення кореневої системи та високу адаптаційну здатність в умовах посухи.
7. У деревних насадженнях Південної Степи України виявлені нові пошкодження і симптоми захворювання гледичії звичайної, які поки що поодинокі і не відображені у науковій літературі. Це закриті морозобоїни, оголення деревини внаслідок зимового сонячного опіку кори, "відьомська мітла".
8. У лісосмугах Південної Степи України на характерних для передміської території м. Нової Каховки типах ґрунтів культурценози гледичії виявилися найбільш стійкими і життєздатними. На темно-каштанових ґрунтах у лісосмугах Присивашшя гледичія звичайна виявилася єдиною стійкою породою. Дуб звичайний у таких умовах значно поступався гледичії звичайній за всіма таксаційними показниками.
9. Доведено, що завдяки своїй біологічній стійкості і декоративності гледичія звичайна має бути бажаним компонентом декоративних насаджень в посушливих умовах Південної Степи України.

Доведена перспективність гледичії звичайної як головного виду (нарівні з дубом звичайним) при створенні лісових насаджень у зоні південних чорноземів України. Деревостани з гледичії за ознаками естетичності, прозорості та за ступенем прохідності порівняно з іншими лісовими насадженнями в регіоні найбільше відповідають нормам насаджень рекреаційного призначення.

Виходячи з результатів досліджень, Дерев’янко В.Н. дає такі практичні рекомендації:

1. У зв’язку з біологічною особливістю гледичії звичайної утворювати багатостовбурні дерева при формуванні насаджень будь-якого типу не слід прагнути створювати одноствбурні дерева гледичії.
2. В однорядних алеях насаджень міських вулиць і вздовж міжміських автомагістралей гледичію звичайну слід висаджувати з відстанню між деревами не менше 8 м.
3. Дерева гледичії звичайної, пошкоджені "відьомськими мітлами", слід видаляти з насаджень і спалювати.
4. В складних умовах місцезростання в зоні темно-каштанових ґрунтів рекомендується створювати 2-рядні лісосмуги з гледичії звичайної з відстанню між рядами близько 8 м і між деревами в ряду - 6-8 м.

Розмноження гледичії. Розводять гледичію, в основному, насінням, яке зберігає схожість 2–3 роки. Насіння висівають у ґрунт або під зиму, або навесні після замочування у теплій воді. При тому, що деякі автори рекомендують обдавати насіння окропом або замочувати в гарячій воді близько 80 градусів, однак насіння гледичії не має такої міцної оболонки, як насіння інших бобових - робінії, церціса, бундука, тому не слід дотримуватися цих рекомендацій, адже при цьому може статися їх пошкодження.
Після появи сходів бажано проводити пікірування сіянців. Висаджують на постійне місце зазвичай через 2-3 роки.

Гледичія може розмножуватися і вегетативно: порослю від пня, зрідка кореневими нащадками, особливо часто, що виникають при пошкодженні кореневої системи під час перекопування.

Декоративні форми розмножуються щепленням на материнський вид.

Рослини, вирощені з насіння, завжди краще адаптуються до нових умов, а крім того, при масовому посіві є можливість відібрати більш зимостійкі екземпляри з коротким вегетаційним періодом.

Гледичія має безліч декоративних форм. Їх назви та описи в різних літературних джерелах досить неоднозначні, а часом і суперечливі. Тим не менш, із найбільш застосовуваних в озелененні можна назвати такі:

Гледичія колюча 'Безостя' (безколюча) - G. triacanthos f. inermis, від материнського виду відрізняється відсутністю колючок. Ця особливість дозволяє ширше застосовувати саме цю декоративну форму для озеленення населених пунктів.

Гледичія колюча «Санбурст» (‘Схід сонця' або 'Безостя золотиста') - Gleditsia triacanthos 'Sunburst' – безколюча гледичія, її молоде листя забарвлене в золотисто-жовтий колір.

Невелике дерево, часто низько гіллясте, з широкою, рідкою, неправильною кроною. Досягає у висоту до 20 м і в ширину 6-9 м. Молоде листя золотисто-жовте, пізніше світло-зелене, восени світло-коричневе. Практично не утворює плодів. Віддає перевагу сонячним місцям. До ґрунту невимоглива. Одне з найкрасивіших дерев із жовтим забарвленням. Найкраще місце для посадки в садах, парках на фоні більш темних рослин.

Гледичія колюча «Рубі лейс» (Рубінові мережива) - Gleditsia triacanthos ‘Ruby Lace’

  

Красиве, елегантне дерево з прекрасним декоративним листям і, в основному, без шипів. Досягають у висоту 6-9 метрів, ширина крони 6-8 метрів. Молоде відростаюче листя рубіново-червоне. Влітку листя з рубіново-червоного кольору стає бронзово-зеленим, а восени - жовто-золотим.

Більш теплолюбна, ніж материнський вид, добре переносить деяке забруднення навколишнього середовища при посадці на добре дреновані ґрунти на сонячному місці. Відмінне кольорове дерево для парків, садів і міського озеленення.

Гледичія колюча «Елегантіссима» - G. triacanthos 'Elegantissima'

  

Невелике повільноростуче компактне дерево 3-5 (6) м заввишки, ширина крони до 3 м. Крона округла, досить густа.

Складні парноперисті листя трохи менші, ніж у основного виду, але гілки і листя на них розташовані значно щільніше, ніж у видових рослин. Листя протягом усього сезону яскраво-зелене, дуже живописно розвівається на вітрі. Восени листя золотисто-жовте.

Нетребувальна до умов місцезростання, витримує короткочасне зниження температури до –30 градусів.

Від автора. Дуже цікаву декоративну форму довелося побачити мені в одному з парків Будапешта, але опису в літературі я не знайшов.

Від материнської форми вона відрізняється дивовижно дрібним ажурним листям, через що крона виглядає ще ажурнішою, ніж у основного виду. Колючки на стовбурі і гілках відсутні.

Я так і назвав цю форму – Гледичія колюча «Ажурна».

Якщо за фотографіями цієї декоративної форми, наведеними нижче, читачі ідентифікують цю рослину точніше, то буду вдячний, якщо вони напишуть про це в коментарях до статті.

  

Окрім названих форм є сорти за формою крони: пірамідальна, плакуча тощо; за швидкістю росту - карликова.

В Україні інтродуковані також інші види. Із найбільш відомих можна назвати:

Гледичія крупноколючкова (крупноквіткова) (G. macrantha) – не дуже велике дерево висотою до 15 метрів, родом із центрального Китаю. Має великі колючки. Боби ще довші, ніж у Г. трьохколючкової. В Україні вперше інтродукована Тростянецьким дендропарком у 1861 р. Висаджувалась в Одеському та Дніпропетровському ботанічних садах.

Гледичія каспійська (G. caspica) - декоративне дерево або кущ, вкритий на ранній стадії багатьма розгалуженими колючками довжиною до 15 (20) см. Листя перисте або двічі перисте, до 25 см довжиною, з 12-20 листочками; листя більші, ніж у інших видів, листочки, що складають складний лист, до 5 см довжиною і 2 см шириною. Квітки зеленкуваті, у кистях до 10 см завдовжки. Плід стручок довжиною 20 см і 3 см шириною.

Вона дуже схожа на Г. японську з Східної Азії і розглядається деякими ботаніками як її підвид.

Гледичія японська, синонім г.страшна (страшна) - (G.japonica, синонім G. horrida). Це листяне дерево виростає до 20 (25) м висотою. На стовбурі і гілках є великі міцні колючки до 25-30 (35) см завдовжки. Їх кількість більша, ніж у г. трьохколючкової. Цей вид широко культивується в Китаї. Деревина міцна, серцевина має гарний рожевий колір і може бути використана для столярних робіт. Насіння використовуються в медицині, а молоде листя вживають у їжу. До умов місцезростання невимоглива, стійка до міських умов.

Використання гледичії в озелененні

Гледичія – досить декоративне дерево. У неї красива ажурна крона, духмяні суцвіття, цікава архітектоніка гілок. Оригінальний вигляд має гледичія у фазі плодоношення через численні звисаючі великі боби. Враховуючи її нетребуваність до умов місцезростання і наявність багатьох декоративних форм, її можна висаджувати в парках, садах, скверах, на міських і сільських вулицях, вздовж доріг, у полезахисних насадженнях, особливо на півдні України. Вона добре переносить стрижку, тому її використовують для створення живих огорож. Завдяки численним великим колючкам добре сформовані живі огорожі практично непрохідні для тварин, тому її висаджують з метою огородження від них.

Господарське використання гледичії

Гледичія - медоносна, харчова, лікарська, інсектицидна, фітомеліоративна і декоративна рослина.

Вона хороший літній медонос, який у південних районах України дає продуктивний взяток. Характерною особливістю гледичії як медоноса є те, що вона виділяє нектар і в посушливу погоду. Бджоли охоче відвідують її квітки і за будь-якої погоди приносять у вулик багато нектару і пилку. Медопродуктивність 200-250 кг з 1 га.

Деревина гледичії міцна, важка, з красивим малюнком, йде на різні вироби, цінна для підводних і підземних споруд, використовується як будівельний і різьбярський матеріал, а також на паливо.

Плоди її м’ясисті, солодкі, поїдаються худобою. Листя і плоди багаті на вітамін С, із її насіння виготовляють сурогат кави. Листя гледичії виділяють фітонциди, які згубно діють на шкідливі мікроби.

Гледичія колюча – хороша фітомеліоративна рослина. Коренева система її поверхнева, дуже розгалужена, розростається в бік від стовбура до 10 м і більше, вона утворює кореневі пагони, до ґрунту невибаглива, витримує засолення ґрунту, тому її рекомендують висаджувати на еродованих ґрунтах, на крутих схилах і в полезахисних лісосмугах у Степу і Лісостепу як високорослу породу.

Як і інші бобові, гледичія покращує ґрунт, збагачуючи її азотом.Словник

Лікарське значення гледичії

Лікарською сировиною служать зрілі плоди, рідше молоде листя. Плоди заготівлюють, коли боби набувають темного кольору і легко ламаються. Досушують їх у сушарці при температурі 50-60° С або на відкритому повітрі. Листя збирають у першій половині літа в суху, сонячну погоду. Сушать у тіні, розкладаючи тонким шаром, періодично перемішуючи. Сировина вважається готовою, якщо черешки при згинанні не гнуться, а ламаються. Зберігають її в мішечках або закритій дерев’яній тарі до двох років.

Плоди містять тритерпенові сапоніни, алкалоїди (тріакантин), флавоноїди, дубильні і слизові речовини та вітаміни С і К.
Препарати гледичії застосовують при спазмах шлунково-кишкового тракту, що пов’язано з наявністю в рослині алкалоїду тріакантину, який активніший, але дещо токсичніший за папаверин.

У медичній практиці відвари плодів і листя використовують при хронічному гастриті, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, хронічному запаленні жовчного міхура і спастичному коліті.

Однак слід пам’ятати, що препарати, виготовлені з гледичії, містять значну кількість сапонінів, великі дози яких викликають отруєння!

Рековець Петро, дендролог,
голова правління
Київського ландшафтного клубу