Чи є альтернатива самшиту?

Для озеленення на більшій частині території України вибір вічнозелених листяних кущів зовсім невеликий: це самшит вічнозелений, магонія падуболиста, падуб гостролистий і останнім часом стали ширше застосовувати піраканту шарлахову. Безсумнівно, що серед них самшит вічнозелений за застосуванням в озелененні, особливо присадибних ділянок, виступає як фаворит. Адже самшити є одними з найтіньовитриваліших рослин, відносно морозостійкі і, головне, добре піддаються стрижці. Для формування особливо складних топіарних форм самшити практично незамінні.

Звісно, виникає питання, якщо самшити такі чудові у всіх відношеннях, навіщо шукати їм заміну? Справа в тому, що останнім часом самшит дуже страждає від небезпечного шкідника – самшитової вогнівки. Гусениці цього шкідника можуть за лічені дні об’їсти не лише листя, а й молоді прирости. І якщо вчасно не виявити появу шкідника і не провести своєчасні хімічні обробки, кущі самшиту можуть загинути за досить короткий час.

Методи боротьби з цим небезпечним шкідником не розглядаються в цій статті, але за бажанням можна подивитися відповідну тему на форумі порталу «Ваш сад», де ці методи обговорюються.

Чи настільки критична поява цього шкідника, щоб повністю відмовитися від застосування самшиту? Ні, звичайно. Просто потрібно ретельніше оглядати посадки самшиту на ділянці для своєчасного виявлення шкідника і застосування хімічних засобів захисту від нього. Адже практично немає таких рослин, за винятком рідкісних, які б не уражувалися тими чи іншими шкідниками і хворобами.

Але якщо хочеться створити саме з вічнозелених рослин живу огорожу, бордюр або стрижені (топіарні) форми, а самшит садити страшно через вогнівку, то в цьому випадку і виникає питання – чим можна замінити самшит?

З вічнозелених рослин такою альтернативою, для відповідного застосування і з урахуванням їх вимог до екологічних умов, можуть бути:

Піраканта яскраво-червона (Pyracantha coccinea).  Звісно, природно росте на півдні Європи. У культурі стає все більш популярною і в Україні. При цьому краще почувається в кліматичній зоні 6а (зона USDA), але можна вирощувати і в кліматичній зоні 5а. Це вічнозелений кущ, переважно з розкидистою формою крони. Висота куща 2-3 (4) метри і такої ж ширини. Листя темно-зелене, блискуче, шкірясте, вузьке або широкоовальне, довжиною 5 см, зберігає свій колір цілий рік, але при сильних морозах взимку листя може змінювати колір на бронзовий або коричневий. При дуже сильних морозах рослина може взимку втрачати частину листя, а молоді пагони підмерзати, але навесні, як правило, кущ відновлюється. Пагони вкриті рідкими подовженими шипами. Квітки білі, запашні, утворюють щитковидні суцвіття. Цвітіння починається наприкінці весни і буває настільки рясним, що за біло-рожевими квітковими хмарами повністю ховається листя. Особливо цінується за рясне красиве плодоношення. Плоди дрібні, кулясті, у видових рослин червоного кольору з різними відтінками жовтого. Яскраві плоди прикрашають кущ від ранньої осені до практично закінчення зими, приваблюючи численних птахів. Ягоди через гіркий смак неїстівні, проте не отруйні.

Піраканта невибаглива до умов зростання, росте навіть на нездобрених вапнякових ґрунтах, досить посухостійка, світлолюбна.

Чудово переносить формуючу, навіть глибоку, обрізку. Ідеально підходить для формування живих огорож середньої висоти (70-150 см), формування топіарних форм, а також як пристінна культура.

Окрім цього виду, можна також застосовувати й інші види піраканти, наприклад:

Піраканта вузьколиста (Pyracantha augustifolia) – вищий кущ, ніж попередній вид (до 5 м). На видовій рослині ягоди оранжевого кольору.

Наразі селекціонери вивели багато нових сортів, що відрізняються формою куща і забарвленням плодів. У сорту «Orange Glow» - крона вузько-вертикальна, рихла, плоди – оранжево-червоні; у сорту «Orange Charmer» - крона ширококущиста, плоди – оранжеві.

Магонія падуболиста (Mahonia aquifolium ) – вічнозелений кущ родини барбарисових родом із Північної Америки. Це повільнозростаючий невисокий кущ висотою 1-1,5(2) м і такої ж ширини. Листя складне (складається з 5–9 гострозубчастих яйцеподібних листочків, кожен не більше 8 см довжиною), шкірясте, блискуче, довжиною до 20 см. Колір листя за сезонами може змінюватися – у весняно-літній період вони темно-зелені, при зниженні температури восени можуть бути з червоним багрянцем і коричнево-бронзовими взимку. Листя схоже на листя падуба, що й визначило видову назву – падуболиста. Цвіте, залежно від погодних умов, в квітні-травні. Жовті численні квітки зібрані у суцвіття – розгалужені кисті, розташовані на кінцях пагонів. Квіти мають приємний аромат. Плоди – овальні ягоди темно-синього кольору з сизим нальотом, діаметром не більше 1 см, зібрані у кистеподібні соплодія. Плоди їстівні, кисло-солодкі на смак. Невибаглива до умов зростання, добре росте на будь-яких відносно родючих ґрунтах, тіньовитривала, під прямим сонцем може підгорати, відносно посухостійка.

Магонія добре піддається стрижці, але оскільки це не густий кущ, краще використовувати її в поодиноких посадках, куртинах, у деревно-кущових композиціях. Можна також застосовувати для невисоких негустих живих огорож і формування округлих, не строго геометричних, топіарних форм.

З обов’язковим урахуванням зимостійкості можна застосовувати також:

Барбарис самшитолистий (Berberis buxifolia). Природно росте в Південній Америці – Чилі, Аргентині. Це вічнозелений кущ 1,5-2 (3) м висотою і такої ж ширини крони. Пагони коричневі, опушені з простими або трироздільними колючками до 1,5 см довжиною. Листя обернено-яйцеподібне або яйцеподібне, до 2,5 см довжиною. Гарний під час цвітіння і плодоношення. Квітки жовто-оранжеві, плоди кулясті, темно-червоні, з сизим нальотом. Плоди отруйні!

На більшій частині території України недостатньо зимостійкий (сприятлива зона зимостійкості - USDA 6b) і може сильно підмерзати, але в умовах Криму і Закарпаття цілком може застосовуватися в озелененні для тих же цілей, що й самшит.

Дуже важливо, що сорт цього виду - Барбарис самшитолистий ‘Nana’ значно більш зимостійкий (зона зимостійкості USDA- 5а) і може прекрасно зимувати практично на всій території України, крім найпівнічнішої та північно-східної її частини. При несприятливих зимових і ранньовесняних умовах листя може обгорати, але навесні, як правило, до середини травня кущі повністю відновлюють листя. До того ж цей сорт дуже низькорослий, досягає у висоту всього лише до 50 см, чудово формується стрижкою, добре виглядає в низьких бордюрах, прекрасно поєднується з листопадними карликовими формами барбарису Тунберга ('Atropurpurea Nana', 'Admiration', 'Aureomarginata' ‘Bagatelle’, 'Spinosissima' та ін.).

Падуб гостролистий (Ilex aquifolium) - вічнозелений кущ з короткими, розкидистими гілками, що зазвичай утворюють густу пірамідальну або видовжену крону. Дико росте в південній та приатлантичній Європі, Північній Америці, Малій Азії. На батьківщині може рости деревом до 15 м висотою, у культурі на території України зазвичай росте кущем висотою до 2,0 м. Листя короткочерешкове, видовжено-яйцеподібне, до 7 см довжиною, з хвилястим краєм і великими, трикутними колючими зубцями. Квітки білі, запашні, на коротких квітконіжках. Плоди кулясті, до 1 см, яскраво-червоні, у китицях на коротких плодоніжках, довго зберігаються на гілках. Плоди отруйні!

Віддає перевагу помірно вологим, родючим ґрунтам, дуже тіньовитривалий, недостатньо морозостійкий, витримує короткочасне зниження температури до -20°С (сприятлива зона зимостійкості - USDA 7а). Молоді рослини в центральній частині України потребують укриття на зиму. Має численні форми, що відрізняються формою крони, забарвленням плодів, забарвленням і формою листя.

Добре формує і може використовуватися так само, як і магонія падуболиста, описана вище.

Падуб городчатий (Ilex crenata). Цей вічнозелений кущ поки практично не застосовується в озелененні на території України, але цілком заслуговує на ширше застосування, особливо в південних регіонах країни.

В природних умовах може досягати до 4 м висотою і 3 м шириною. Річний приріст у висоту 15 см, у ширину 10 см. Листя темно-зелене, овально-ланцетне, 2-3 см довжиною, розташоване почергово. Цвітіння непомітне, білі квіти дуже маленькі, цвіте в травні-червні. Плоди чорні, діаметром 6 мм, довго тримаються на кущі. Плоди отруйні! Віддає перевагу родючим, досить вологим, добре дренованим ґрунтам, спеку і тривалу посуху переносить погано. Відносно світлолюбний, але прекрасно росте в півтіні.

Недостатньо морозостійкий, але може витримувати короткочасні морози до -25°С, любить високу вологість повітря, оскільки досить тіньовитривалий, добре росте під кронами дерев, стійкий до міських умов, слід берегти від зимових протягів і сонця.

Кущ, так само як і самшит, добре піддається стрижці, тому з успіхом, за відповідних екологічних умов, може бути відмінною альтернативою самшиту.

Має велику кількість сортів. Більш морозостійкий і найбільше за зовнішнім виглядом схожий із самшитом - Падуб городчатий ‘Дарк Грін’ (‘Dark Green’).

Окрім вічнозелених кущів, описаних вище, для низьких живих огорож, бордюрів, округлих топіарних форм тощо альтернативою самшиту в деяких випадках можуть бути карликові та низькорослі декоративні форми (сорти) хвойних дерев.

З найбільш доступних (є в більшості садових центрів) це:

Туя західна «Даніка» (Thuja occidentalis ‘Danica’) – карликова куляста форма. У 10-річному віці досягає 0,4-0,6 м у діаметрі. Пагони короткі, щільно розташовані, хвоя луската, світло-зеленого кольору.

Туя західна «Глобоза» і «Глобоза Ауреа» (Thuja occidentalis ‘Globosa’ і ‘Globosa Aurea’) – повільнозростаючий кущ з округлою, майже кулястою формою крони. У 10-річному віці досягає в діаметрі до 0,8 метра. Хвоя сіро-зелена у сорту «Глобоза», а у сорту «Глобоза Ауреа» влітку золотисто-жовтого, взимку – бурого кольору.

Туя західна «Хозері» (Thuja occidentalis ‘Hoseri’) – карликовий, вічнозелений, багатостовбурний кущ з кулястою формою крони. З віком набуває злегка подушкоподібної форми. Максимальна висота рослини 70-90 см при діаметрі крони до 120 см. Хвоя луската, темно-зелена, до зими з бронзовим відтінком.

Куляста форма крони у всіх цих вищезазначених сортів туї формується без стрижки, але всі вони добре піддаються стрижці і можуть успішно застосовуватися в низьких щільних бордюрах або низькорослих живих огорожах, також у солітерних посадках у вигляді кулястих кущів. Чудово виглядає у складі ландшафтних груп. Якщо використовувати ці види туї в солітерних посадках, то крону на зиму бажано зв’язувати, щоб її не пошкодив мокрий сніг. Перелічені сорти зимостійкі, чутливі до посухи, потребують досить родючих, свіжих суглинкових ґрунтів.

Сосна гірська «Гном» (Pinus mugo «Gnom») – кущ з щільною кроною, кулястої форми до 1-2 м ширини і такої ж висоти. Пагони короткі, щільно розміщені, з кожного минулорічного пагона часто з’являється по 3-5 нових. Хвоя темно-зелена з блиском, 3,5-4,5 см довжиною, щільно розташована на пагонах.

Сосна гірська «Мопс» (Pinus mugo «Mops»). Карликова, майже куляста форма, однакової висоти і ширини. У 10-річному віці досягає до 0,5 м у діаметрі. Пагони дуже короткі. Хвоя темна, зеленувато-блакитна, пряма, 2,0-4,5 см довжиною і 1,5 - 1,8 мм шириною.

Ці сорти сосни невибагливі до умов вирощування, можуть рости на бідних ґрунтах, але при хорошому освітленні. Самостійно формують округлу форму. Для формування більш густої і правильної форми крони слід прищипувати молоді відростки, так звані «свічки» (молодий пагін, на якому не відросла повноцінна хвоя).

Ялина звичайна «Нідіформіс», синонім – гніздовидна (Picea abies "Nidiformis"). Карликовий, густий кущ гніздовидної форми. У 10-річному віці досягає всього 0,4 м у висоту і до 0,8 -1,0 м у діаметрі. Пагони тонкі, хвоя коротка, світло-зеленого кольору. Добре стрижеться і може бути використана для невисоких живих огорож, бордюрів, а також топіарних форм у вигляді об’ємних геометричних форм – квадрат, таблетка тощо.

Ялина звичайна «Літл Гемм» (Picea abies "Little Gem") - карликова напівкульова форма. У 10-річному віці досягає всього 0,5 м у діаметрі. Росте повільно, прирости - 2-5 см на рік. Пагони тонкі, радіально розташовані від середини куща, хвоя коротка, темно-зелена.

Найкраще виглядає в ландшафтних композиціях як вічнозелений елемент правильної форми, також можлива висадка в низьких бордюрних посадках.

Якщо ж не ставиться за мету створити живу огорожу, бордюр або топіарні форми саме з вічнозелених рослин, то альтернативою самшиту можуть стати невисокі листопадні кущі.

З найбільш поширених листопадних кущів такими можуть бути: бирючина звичайна, барбарис Тунберга та його численні сорти, кизильник чорноплідний, розпростертий і блискучий, пузиреплід калинолистий і його сорти, види та численні сорти спиреї, передусім японської і Бумальда.

Рековець Петро, дендролог,
голова правління
Київського ландшафтного клубу